Мир у світі відступає. У 2025 році збройних конфліктів за участю держав було більше, ніж у будь-якому році від 1946 року, а свобода у світі скорочувалася двадцятий рік поспіль. Глобальний індекс миру 2026 року зафіксував дванадцяте поспіль щорічне зниження рівня миролюбності у світі.
Підтримувати міжнародний мир — перша з цілей ООН, проте в міжнародному праві немає узгодженого визначення миру. Один нещодавній огляд наукової літератури налічив 61 різну його концепцію. Лікарі оцінюють лікування, спираючись на уявлення про те, як виглядає здоров'я. Без рівноцінного уявлення про мир ми не можемо сказати, чи побудовано наші закони так, щоб вони його забезпечували.
У новій статті в Journal on the Use of Force and International Law я пропоную таке уявлення й називаю його the Sovereignty of Sentience. Це філософський аргумент, побудований лише на тому, що кожен із нас може знати напевно з власного досвіду, і він веде до одного критерію миру, який, як я стверджую, працює на будь-якому рівні — від домогосподарства до ООН.
Ви можете бути певні лише власного досвіду
Ви знаєте, що ви — сентієнтна жива істота з досвідом, який має для вас значення: існує те, як це — бути вами. Ви бачите, відчуваєте, хвилюєтеся й сподіваєтеся. Але цей досвід приватний. Ви не можете ввійти в чужий досвід, і ніхто не може ввійти у ваш. Ваша сусідка майже напевно теж сентієнтна, проте ви ніколи не зможете цього довести – МРТ її мозку не покаже вам, який вигляд для неї має захід сонця, – так само як не зможете довести власну сентієнтність комусь іншому.
У цьому сенсі кожен із нас суверенний щодо власного досвіду — звідси й назва the Sovereignty of Sentience. Суверенність тут означає владу над власним життям, на відміну від суверенітету держав.
Щоб захистити себе, треба захищати кожну людину
Припустімо, ми домовилися б захищати лише тих, хто може довести свою сентієнтність? Цього випробування не пройшов би ніхто, зокрема й я.
А якщо натомість захист отримував би той, хто найсильніший? Це працює лише доти, доки ви залишаєтеся найсильнішим, а ніхто не залишається ним вічно.
Кожен із нас пережив немовлятство тому, що інші піклувалися про нас, коли ми були безпорадні й нічого не могли довести, а хвороба, травма чи старість можуть знову зробити безпорадним будь-кого з нас.
Тож правило, яке найкраще захищає вас, навіть якщо ви дбаєте лише про себе, — ставитися до кожної людини як до сентієнтної: з повагою. Я називаю це презумпцією сентієнтності. Як і презумпція невинуватості, вона визначає, як ми ставимося до когось, не претендуючи на знання істини. Помилитися на користь турботи коштує мало. Помилка в інший бік створює правило, за яким із будь-ким із нас можуть поводитися як із річчю.
Мир означає, що чотири види захисту діють для кожного
Лише ви можете знати, чого потребує ваш добробут, тому мир не може захищати сам добробут. Захистити він може вашу свободу прагнути його на власних умовах. Для цього від усіх інших потрібні чотири речі:
- Суб'єктність: ставлення до вас як до когось, а не як до чогось.
- Юрисдикція: визнання вас єдиним авторитетом щодо власного досвіду, без того щоб інші вирішували за вас, що ви відчуваєте чи чого потребуєте.
- Свобода: наявність реального вибору та засобів діяти відповідно до нього.
- Безпека: безпека вашого тіла, ваших меж і життя, яке ви збудували.
Мир — це стан, у якому всі чотири діють для кожного. Насильство — це порушення будь-якого з них щодо будь-кого. Справедливість — це щоденна робота із запобігання таким порушенням та їх виправлення.
Розбіжності — звичайна частина здорового миру, і мирне суспільство дає їм вихід, як-от політичні дебати в демократії, де їх можна опрацювати, не порушуючи нічийого захисту.
Міжнародне право водночас забороняє силу й дозволяє її
За цим критерієм міжнародне право розколоте надвоє. Одна його частина підтримує чотири види захисту, зокрема заборону застосування сили, норми, що захищають цивільних осіб під час війни, і право прав людини. Інша частина дозволяє насильство, як-от самооборону та військові дії, санкціоновані Радою Безпеки. Сама структура ООН також не відповідає цьому критерію, оскільки п'ять постійних членів мають право вето, а будь-яка зміна такого устрою потребує їхньої згоди.
Я визнаю, що самооборона може бути законною, необхідною, навіть «найменшим злом» серед доступних варіантів. Проте її все одно не можна назвати миром. Закон, що обмежує випадки, коли сила дозволена, може робити насильство рідшим, але водночас зберігає його легітимність.
Щоб служити заявленій меті, міжнародне право мало б заборонити силу проти будь-якої людини, а запобігання й відновлення зробити своїм звичайним підходом. Сила залишалася б лише для об'єктів. Під час лісової пожежі спрямувати шланги на полум'я — це сила щодо об'єкта, а допомогти людям дістатися безпечного місця — справедливість. На війні та сама логіка дозволяє вивести з ладу танк, але солдатам усередині все одно належить допомога, щоб дістатися безпечного місця.
Стаття викладає це як рамку, яку слід перевіряти й оскаржувати. Якщо вона витримає перевірку, той самий критерій міг би спрямовувати право далеко за межами війни — від того, як ми виховуємо дітей, до податків, продовольства й торгівлі.
Прочитати статтю
Reagan, A. (2026). The Sovereignty of Sentience: A Phenomenological Approach to Peace for International Law. Journal on the Use of Force and International Law. doi.org/10.1080/20531702.2026.2742056